10 причин робити те, що ти робиш

Чи часто ти замислюєшся над тим, що і навіщо ти робиш? Не в тому сенсі, навіщо ти спиш, їси чи дихаєш. Скоріше, чи є твоя робота свідомим і (головне!) приємним вибором?

Змалечку ми робимо те, що нам кажуть і чого від нас очікують. Треба ходити в дитсадок, школу, бути відмінником, вступити до ВиШу, отримати “червоний” диплом, влаштуватися на роботу, просуватися кар’єрними сходинками… Треба. Можливо, це правильно, не заперечуватиму, адже такі стандарти формувалися сторіччями. Але так, думаю, виробляється рефлекс – глушити в собі “дурні забаганки”, прямуючи попередньо заданим шляхом. І тут величезний шанс ніколи не почути власного голосу, не спробувати пливти проти течії, не побачити хоч краєм ока захмарних можливостей, не отримати задоволення від щиро власного вибору (хай навіть він буде помилковим, а таке трапляється часто).

Звісно, минулого не зміниш. Та чому б не спробувати вплинути на майбутнє? Всі ж бачили купу фільмів про часові петлі, паралельні світи, про те, як навіть наймізерніша дрібниця здатна перевернути світ. Окей, то фантастика, чи квантова фізика, чи як його. Не заглиблюючись, ми маємо інтелект, почуття, які варто увімкнути.

Вступала я за принципом – що мені вдається найлегше, що я знаю найкраще і в який універ реально потрапити. Так з’явився в моєму житті Видавничо-поліграфічний інститут (КПІ). Хто-зна, можливо, це був мій перший вдалий вибір. За професією (видавнича справа та редагування) я почала працювати після першого курсу, змінювала місця, але років 5 була цілком задоволена спеціальністю. Червоний диплом журналіста та літературного редактора став у нагоді. І певно, з перших курсів закралася в мою макітру поширена думка про те, що редактори – це недописьменники: самі ж бо нічого вартого не здатні створити, лише “причесувати” чужу писанину. Пізніше, редагуючи тексти, я зрозуміла, що й книг читати не хочу (відвернуло), а що вже казати про написання власних – горе від розуму! – боялася навіть починати.

Хоч писала я легко і швидко ще зі школи. Привіт моїм однокласникам! Твори та доповнення до диктантів на замовлення – це перша моя оплачувана праця. А чи не праця – наплодити 10 текстів на одну тему? Різними стилями, аби вчителі (і вам, дорогі мої, теплі вітання!) не помітили підстави. Папірці розліталися з-під кулькової ручки, як гарячі пиріжки, і трапилося раз, що Надія Сергіївна (укрмова) таки впіймала мене. Ті слова я й досі пам’ятаю: “Юлю, я не вірю, що твоя однокласниця могла ТАК написати, крім тебе ніхто б не зміг”.

Здавалося б, ну от він – талант. Та сталось не так, як гадалось. Роками пізніше я потрапила у хорошу довкола-айтішну компанію. Унікальний напрям, цікавий, динамічний, та ще й у прекрасному колективі. Три роки минули непомітно. Всіляко бувало, звісно. Але лиш коли припинила там працювати, замислилась: а чи те, що я робила, дійсно є “моєю” справою? Ти, як білка, крутишся в колесі подій, завдань. Хороша зарплатня підігріває твоє переконання у правильності дій. І коли доля висмикнула тебе з цього вихору, ти тверезієш.

Зараз час пригальмувати, поглянути довкола і чесно перелічити причини й далі робити те, що ти робиш. От спробуй скласти список із усього 10 таких мотивів. АЛЕ прослідкуй, щоб усі вони були приємні та корисні безпосередньо тобі. Тобто “треба працювати” чи “висока ЗП” – не те. Я теж обіцяю скласти свій ТОП-10 (бо насправді десятка, то мало). І обіцяю собі – дати шанс внутрішньому писаці вирватися назовні.

Дякую друзям, які регулярно підбивають мене на написання будь-чого. Кожне ваше слово допомогло переважити страх та лінь! Дякую!