Думалося мені, що тема нав’язливого захоплення “ідеальним” життям інших людей у соцмережах – перебільшена. Хто не милується розкішними світлинами райських куточків планети, дорогих машин, прикрас, доглянутих красунь (додай своє)? Звісно, життя на широку ногу вражає, захоплює, певною мірою надихає та мотивує. А у декого це породжує заздрість, можливо, злість, а ще депресію. Ой, ну максимум підлітки поведуться на заманливу картинку, еге? Виявилося, ні.
У повітрі запахло святом, новими надіями, відчуттям обов’язкового та беззаперечного щастя у новому році. Ми, хай би якими реалістами були, як діти віримо, що з боєм курантів неодмінно почнеться нове, краще життя. Ой, і не треба пихато фиркати, буцімто нумерація року ніяк не вплине на долю. Звісно, ні, але, як на мене, чудовий шанс перезавантажити власну свідомість та налаштуватися на правильну хвилю.
І от що наразі важливе для мене (впевнена, для багатьох це також зрезонує).
Чи часто ти замислюєшся над тим, що і навіщо ти робиш? Не в тому сенсі, навіщо ти спиш, їси чи дихаєш. Скоріше, чи є твоя робота свідомим і (головне!) приємним вибором?
I Am Who I Am Now 